Затоплені села Черкащини: які населені пункти назавжди зникли під хвилями Дніпра

Створення Кременчуцького водосховища наприкінці 1950-х років стало однією з найбільших екологічних, соціальних та гуманітарних катастроф радянської епохи на території України. Хоча Черкаси отримали своє так зване море, однак його хвилі закрили назавжди затоплені села на Дніпрі. Сотні тисяч людей були змушені покинути домівки, де народилися, і планували прожити вік. Особливо відчуло цей удар Подніпров'я в межах сучасної Черкаської області. Затоплені села Черкащини – це історія, унікальний побут, родючі заплавні землі та квітучі сади, які зникли під товщею дніпровської води.

Черкаська дамба і затоплені села: історія

Грандіозна програма створення каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі стартувала у середині XX століття. Радянська влада у березні 1954 року погодила постанову, що знаменувала початок будівництва Кременчуцької ГЕС. Гігантська водойма, за планом партійного керівництва, мала би здешевити виробництво електроенергії, покращити умови для судноплавства, а ще – створити величезні резервуари води для зрошення посушливих південних степів України.

Однак красиві лозунги приховували жахливу ціну такого прогресу – затоплені села Черкаси отримали навколо себе після заповнення гігантського водосховища. Його площа перевищила 2250 квадратних кілометрів. На дні опинилися величезні масиви родючих земель. Лише в межах Кременчуцького моря під воду пішли понад 210 населених пунктів – це міста, села і хутори на території Черкаської, Полтавської та Кіровоградської областей. Зона затоплення охопила майже 40 сіл саме на Черкащині. Таким чином цілковито змінився демографічний ландшафт Середнього Подніпров’я.

Які села Черкащини пішли під воду: перелік

У зоні затоплення опинилися частини Золотоніського, Черкаського, Чорнобаївського та Чигиринського районів. Також суттєво постраждали прибережні райони самих Черкас (зокрема, Митниця). Деякі села зникли безслідно, інші перенесли на вищі тераси Дніпра, об'єднавши чи змінивши їхні назви.

• Ломовате – село з багатовіковою історією, повністю ліквідоване, мешканців переселено, а саме поселення стерто з мапи України.
• Сагунівка – історичне козацьке село, старе поселення повністю затоплене, збудоване заново на вищому плато.
• Худяки – затоплене, відбудоване на новому місці.
• Талдики – давнє поселення, ліквідоване та затоплене, жителів об'єднали з переселенцями з Худяків.
• Леськи – село повністю пішло під воду, натомість було спроєктоване та зведене нове одноіменне село вище за рельєфом.
• Бубнів – старовинне село на лівобережжі, повністю ліквідоване під час заповнення чаші водойми.
• Панське – село в Іркліївському районі, наразі на його місці розташована однойменна залізнична платформа на дамбі.
• Мойсенці – старовинне село на Чорнобаївщині, мешканці якого були розселені в різні регіони.
• Бужин – історичне містечко та село на Чигиринщині, відоме з козацьких часів, повністю затоплене.
• Шабельники – село Чигиринського району, що розділило долю Бужина.
• Адамівка – село Чигиринського району, затоплене водами штучного моря.
• Клочкове – невелике село, яке повністю зникло під водою.
• Кожарка – затоплене село на Лівобережжі.
• Скубіївка – мальовниче поселення на Чигиринщині, назавжди сховане під дніпровськими хвилями.

Однак це не остаточний перелік, адже під товщею води опинилися ще чимало дрібних хуторів, рибальських поселень, кутків та урочищ. Сьогодні їх назви можна знайти лише на старих радянських картах 1930–1950-х років.

Куди виїхали люди

Процес переселення тривав з 1956 по 1959 роки. Радянське керівництво намагалося підходити до цього процесу планово, проте хаосу та людського горя уникнути не вдалося. Куди ж дівалися мешканці зруйнованих сіл і як склалася їхня доля?

Створення «нових сіл» на кручах

Для частини мешканців затоплених районів влада спроектувала нові населені пункти на незатоплюваних терасах Дніпра, розташованих вище за рельєфом. Вони будувалися за типовими, лінійними радянськими планами: рівні вулиці, однакові цегляні будинки, стандартні адміністративні споруди по центру. Це повністю знищило традиційне українське планування сіл із кривими вуличками, кутками та індивідуальним архітектурним обличчям.

Наприклад, жителів старої Сагунівки та сусіднього села Ломовате переселили на гору, об'єднавши їхні колгоспи. Тривалий час точилися дискусії щодо назви нового поселення. Зрештою, село Ломовате втратило своє історичне ім'я та зникло з карти, а нове укрупнене поселення назвали Сагунівкою. Схожа доля спіткала мешканців сіл Худяки та Талдики, яких згуртували у новостворених нових Худяках. Повністю за лінійним планом звели нове село Леськи, куди переїхали тисячі родин із затопленої низини.

Розпорошення по Україні та за її межі

Проте далеко не всі жителі затоплених територій отримали змогу чи бажання оселитися поблизу рідних місць. Значна частина людей роз'їхалася по всій Україні. Переселенців із Черкащини можна було зустріти у сусідній Полтавщині, Херсонщині, Миколаївщині, на Запоріжжі.

Молодь масово їхала на всесоюзні будови або переселялася до міст, що стрімко розвивалися. Значна частина переселенців осіла в самих Черкасах, Світловодську, Кременчуці та Кам'янському.

Наслідки «будівництва віку»

Сьогодні, через десятиліття після затоплення, стає очевидним, що Кременчуцьке водосховище принесло регіону не лише кіловати електроенергії, а й колосальні збитки, які важко виміряти грошима.

З екологічної точки зору, створення гігантського мілководдя (середня глибина водосховища складає всього близько 6 метрів) призвело до щорічного бурхливого цвітіння синьо-зелених водоростей у літній період, застою води, гниття органіки та масового замору риби. Величезні площі колись найродючіших у світі заплавних земель (українських чорноземів) опинилися на дні водойми. Окрім цього, постійна ерозія та підмивання берегів призводять до того, що дніпровська вода щорічно відвойовує нові метри суші, руйнуючи прибережні ділянки сучасних сіл.

З культурно-історичного погляду, під водою Кременчуцького моря похована ціла атлантида української минувшини. Затоплено археологічні пам'ятки різних епох: від стоянок кам'яного віку, поселень черняхівської культури до залишків козацьких фортець і гетьманських резиденцій. Разом із будинками під воду пішли десятки старовинних дерев'яних та мурованих храмів, кладовищ, історичних ландшафтів, оспіваних у народних піснях та описаних у творах Тараса Шевченка. Пам'ять про ці місця сьогодні живе лише в сімейних архівах переселенців, експозиціях поодиноких краєзнавчих музеїв та спогадах небагатьох живих очевидців тієї великої дніпровської трагедії.

Читайте також

• Покинуті села Черкащини: затоплені козацькі поселення і сучасні «мертві» хутори
• Скільки міст на Черкащині: туристичні міста Черкаської області
• Міст через «Черкаське море»: які факти і міфи має найбільша дамба України
• Чим відомі Черкаси: цікаві факти про місто на Дніпрі

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Черкаси.info у телеграм t.me/cherkasy_info_nmnm