Історія династії з Черкащини: як Симиренки відкрили цукрові заводи і подарували світу легендарний сорт яблук

Прізвище Симиренків особливе тим, що воно пов'язане одразу з кількома сферами: з великим бізнесом, меценатством, наукою та яблуками, які виросли в саду біля села Мліїв на Черкащині. Ця історія починається з кріпака, проходить через мільйонні статки та заслання до Сибіру і закінчується науковою станцією, яку знають в усьому світі. Розповімо, як розвивалася родина Симиренків, чим вона прославилася та що можна побачити в Млієві сьогодні.

Історія родини Симиренків: від кріпака до промисловця

Історія родини Симиренків почалася з Федора Симиренка. Він походив із козацького роду, але народився кріпаком у Городищі. Вирішальним у його долі стало знайомство з Яхненками: за порадою майбутнього тестя Михайла Яхненка Федір взяв в оренду водяні млини на річці Росі. Невдовзі до справи долучилися брати Яхненка Кіндрат і Степан, і близько 1815 року вони заснували власну фірму «Брати Яхненки і Симиренко».

Спочатку фірма торгувала зерном і худобою, будувала млини, а згодом перейшла до значно амбітніших проєктів. У 1830-х роках компанія збудувала в нинішньому Смілянському районі паровий пісково-рафінадний завод, який вважають першим такого типу в Російській імперії. Пізніше з'явилися й інші цукроварні, зокрема в Ташлику на Черкащині, а далі підприємства виросли в цілу мережу. Капітал фірми швидко сягнув мільйона карбованців, і родина володіла млинами, цукровими заводами та навіть двома пароплавами. Крім того, Симиренки мали будинки в Києві, Харкові, Одесі та Ростові.

Так сформувалася династія Симиренків. Сам Федір мав надзвичайно велику родину: у джерелах згадується 22 дитини. Найвідомішими з них стали Василь і Платон, обидва вони здобули освіту у Франції й повернулися, щоб розвивати сімейну справу. Родина постійно шукала нові напрямки: від виробництва цукру до машинобудування й судноплавства.

Платон Симиренко: реформатор і меценат

Найвідомішим із синів Федора став Платон (1820–1863). Він навчався в Політехнічному інституті в Парижі й з 1843 року став технічним керівником родинної фірми. Платон переконував батька й дядьків будувати власні заводи, постійно вдосконалював технології, а в 1846 році збудував у Млієві машинобудівний завод. Там виготовляли обладнання й машини для цукроварень, тож родина більше не залежала від імпортної техніки.

Одружився Платон із Тетяною Овчинніковою, донькою голови Одеської міської думи, купця першої гільдії. У цьому шлюбі теж народилося 22 дитини, але до дорослого віку дожило лише шестеро, і це показує, наскільки суворим був той час, попри всі статки.

Окрема сторінка його біографії пов'язана з Тарасом Шевченком. Платон запропонував поету фінансову підтримку для випуску «Кобзаря», який вийшов 1860 року. Пізніше він профінансував і Шевченків «Буквар» для сільських шкіл. Також Платон був соціальним реформатором, який дбав про добробут працівників і розвиток освіти. Для свого часу це було незвично для великого промисловця.

Однак успіхи не були вічними. Економічна криза 1860-х років, хвороби й смерті керівників фірми завдали сильного удару. Платон помер у 1863 році у віці 42 років. Після його смерті справами фірми почали керувати кредитори, а 1880 року фірма «Брати Яхненки і Симиренко» остаточно припинила існування. Багато підприємств, збудованих на орендованій землі, просто знесли.

Левко Симиренко: сад як справа життя

Після краху бізнесу нащадки Платона залишилися в Млієві, де ще за життя батька був закладений великий декоративний і плодовий сад. Саме цей сад і розсадник стали базою для наступного етапу історії роду. Левко Симиренко (1855–1920), син Платона, пішов шляхом не бізнесмена, а науковця.

Його життя було нелегким. За участь у народницькому русі Левка заслали до Сибіру, де він провів близько семи років. Після повернення він заклав у Млієві помологічний розсадник, перші саджанці якого висадили на орендованій землі. Року 1887-го розсадницьке господарство стало основою майбутнього інституту помології. З часом розсадник виріс до однієї з найкращих помологічних колекцій Європи: одних лише яблук там налічували близько 900 сортів, а загалом Левко вивчав особливості трьох тисяч різних садівничих культур.

Левка вважають основоположником промислового садівництва в Україні. Він не лише розводив сорти, а й описував їх, систематизував і поширював знання серед інших садівників. Сучасники відзначали його аристократичну європейську зовнішність і енциклопедичну освіченість.

Кінець його життя був трагічним. У 1919 році за загадкових обставин загинули двоє його молодших братів, Микола й Олексій. А 1920 року, на Святвечір, Левка застрелили через вікно в його власному домі в Млієві. Є версія, що він став жертвою політичного терору, адже в ті роки жертвами ставали й інші представники інтелігенції.

Володимир Симиренко: продовжувач справи

Син Левка Володимир (1891–1938) з дитинства захоплювався садівництвом, адже батько прищеплював йому любов до цієї справи. Він швидко зростав як професіонал і став професором одразу трьох інститутів. Після націоналізації маєтку 25 листопада 1920 року за постановою Наркомзему УРСР на його базі створили Мліївську дослідну садово-городню станцію й Центральний державний плодовий розсадник України. Володимир очолював установу приблизно з 1921 до 1930 року.

Під його керівництвом у розсадниках з'явилося близько сорока тисяч гібридів плодових дерев і ягідних кущів. Проте його наукові погляди не збігалися з поглядами послідовників Мічуріна, які тоді домінували в радянській біології. Це перетворило його на небажану фігуру. Володимира заарештували, і 1938 року він загинув. Реабілітація настала вже пізніше, а в 1958 році станції присвоїли ім'я Левка Симиренка.

Ренет Симиренка: яблуко, яке знає вся Україна

Серед усього, що створила ця родина, найвідомішим залишається яблуко. Ренет Симиренка вивчив, науково описав і узаконив Левко Платонович, назвавши його на честь свого батька Платона. Існує переказ, що Платон у день свого весілля 1847 року посадив у мліївському саду яблуневе зернятко, з якого пізніше виріс сорт. Достеменно це підтвердити важко, але історія добре ілюструє, як тісно садівництво було вплетене в життя родини.

Сорт цінують за зелену шкірку, соковиту кисло-солодку м'якоть і здатність довго зберігатися. Нині яблука Симиренка вирощують у багатьох регіонах України, а яблука ренет Симиренка є майже обов'язковою частиною українських ринків восени. Ренет Симиренка здобув міжнародні відзнаки, поруч із ним мліївська селекція подарувала світові такі сорти, як «Слава переможцям», «Пепінка золотиста» та «Росавка», а також сливу «Волошка».

Мліїв сьогодні: садиба, музей і станція

Кожен, хто захоче побачити місця, пов'язані з родом, може поїхати до Млієва, що розташований приблизно за 70 кілометрів від Черкас. Село часто називають яблуневою столицею України. Садиба Симиренків розташована на колишньому Платоновому хуторі. Збережений маєток Симиренків має невеликий одноповерховий будинок, збудований 1855 року, а також парк, де збереглися споруди XIX століття: лабораторії, оранжереї та насіннєві сховища. Поруч розташована Свята Трійця, родинна церква Симиренків, а біля музею є справжні та символічні поховання членів роду.

У будинку 1855 року працює меморіальний музей Симиренків. Його відкрили 25 листопада 1970 року, у день п'ятдесятиріччя станції. Ініціатором і душею справи був тодішній директор станції Микола Артеменко, який хотів повернути в Мліїв дух Симиренків. Туристи часто шукають його в інтернеті як «Мліїв музей Симиренків», і саме він розповідає про цілу династію. Фонди налічують понад чотири тисячі експонатів, представлених в одинадцяти залах. Там можна побачити меблі, збережені двері й вікна, картини, книги, документи, листи, фотографії та особисті речі родини. За понад пів століття роботи музей відвідало понад сто тисяч туристів. З 1992 року він є відділом Черкаського обласного краєзнавчого музею. Адреса: вулиця Левка Симиренка, 2. Графік роботи краще уточнити перед візитом: за деякими даними, заклад працює в будні з 9:00 до 17:00, а у вихідні зачинений.

Поруч працює й наукова установа. Мліївська дослідна станція садівництва виросла з розсадника Левка, а нині охоплює кілька відділів, що займаються генетичними ресурсами, селекцією плодово-ягідних і захистом рослин. Станція мала різні назви: від дослідної станції до Мліївського інституту садівництва, а останніми роками вона працює як Інститут помології імені Л. П. Симиренка. Сьогодні Мліївська дослідна станція продовжує селекційну роботу, а територія включає сади площею в сотні гектарів. Перед головним корпусом стоїть пам'ятник Левку Симиренку, який встановили ще 1926 року.

У Млієві також вшановують пам'ять великого поета: у будинку, де 1859 року зупинявся Тарас Шевченко, облаштували окремий музей Кобзаря. Тож поїздка поєднає знайомство з історією бізнесу, науки й літератури.

Найцікавіші факти про родину Симиренків

Федір Симиренко з кріпака став засновником великої агропромислової фірми, до складу якої входили цукроварні, млини й пароплави.

• Платон збудував машинобудівний завод у Млієві та профінансував «Кобзар» Шевченка.
• Левко після сибірського заслання створив в Україні один з найкращих розсадників Європи.
• Володимир очолив станцію, але в 1938 році загинув під час репресій.
• Меморіальний музей у Млієві працює з 1970 року й має понад чотири тисячі експонатів.
• Сорт, названий на честь Платона, став символом українського садівництва.

Саме такі цікаві факти про Симиренків показують, наскільки глибоким є слід цього роду в економіці, культурі та науці. Потомки Симиренків нині розкидані по всьому світу, а в самому Млієві нікого з роду вже не залишилося. Проте сім'я Симиренків живе в пам'яті завдяки садам, музею та яблукам, які ми щоосені купуємо на ринку, часто навіть не здогадуючись про те, яка складна й драматична історія стоїть за їхньою назвою.

Раніше ми розповідали історію легендарного українського богатиря Івана Піддубного.

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Черкаси.info у телеграм t.me/cherkasy_info_nmnm