Черкаський поліцейський із позивним Дядя розповів, як вижив на Донеччині завдяки побратимам

Василь із позивним Дядя — 46-річний капітан поліції, інспектор батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) поліції Черкащини. Для нього звична служба в поліції залишилася в іншому житті. Замість службового авто — бронемашина, а замість викликів на правопорушення — артилерійські дуелі та полювання ворожих дронів.

Поліцейський стрілецького батальйону «Чорна Ласка» розповів про запеклі бої під Олександро-Калиновим, момент підриву на ворожій міні та про те, чому на фронті довіра до побратима цінується дорожче за будь-яку броню.

В органах внутрішніх справ Василь із 2005 року, перша посада – помічник дільничного інспектора. Надалі працював на посаді старшого дільничного інспектора, виконував обов’язки начальника превенції територіального підрозділу поліції. У 2024 році - добровільно пішов на фронт. «Робота поліцейського та служба у стрілецькому батальйоні — це два абсолютно різні світи», — розповідає боєць. 

«Коли ти сідаєш у ББМ (бойову броньовану машину), виникає особливе відчуття, яке важко передати словами. Страх відходить на другий план, натомість з’являється відчуття максимальної зосередженості та якоїсь внутрішньої стиснутості», — каже Василь.  

На фронті реальність диктує техніка: ворожі стрільці, FPV-дрони, мінометні обстріли, артилерія та РСЗВ. Якщо ворог виявляє присутність наших захисників у лісопосадці чи населеному пункті — летить буквально все, що є в арсеналі противника.

«Якось під час перебування в Олександро-Калиновому нашу позицію було повністю знищено. Залишився лише бліндаж. Нам доводилося нашвидкуруч облаштовувати його, закладати мішками, щоб захиститися від дронів, мін та постійних скидів», — згадує боєць.

Під час виходу з позицій група здолала близько 14 кілометрів. Щоб не стати мішенню для дронів, військові рухалися максимально швидко. Попереду — вузький перехід через скупчення розбитої техніки. Двоє побратимів пройшли успішно, але Василь, який ішов останнім, наступив на протипіхотну міну. Уламками правоохоронцю розтрощило ногу, окрім того – він отримав контузію та супутні травми. У такі хвилини життя залежить виключно від тих, хто поруч. До розташування поліцейського донесли побратими.

«Довіра багато чого вартує. Якщо ти не можеш покластися на побратима, то на позиції краще взагалі не виходити. Ти маєш бути впевненим: він прикриє, допоможе у скрутну хвилину, надасть першу допомогу навіть під вогнем і допоможе дійти до точки евакуації», — каже поліцейський.

Далі було багато операцій, ампутація ноги та реабілітація, яка триває й досі. Найважливішим фактором для кожного, хто перебуває в зоні бойових дій, залишається підтримка близьких. Саме вона дає сили триматися під обстрілами. Разом із дружиною «Дядя» виховує двох синів і вірить у Перемогу, для якої й сам чимало зробив.

«Кожна людина повинна зробити свій внесок в оборону держави. Особисто я — за свою сім’ю, друзів, за своє місто і за свою країну», - наголошує чоловік.

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Черкаси.info у телеграм t.me/cherkasy_info_nmnm