В селі на Черкащині скульптор перетворив дім та ГЕС на витвір мистецтва

Родина Бартосіків за допомогою мистецтва хоче змінити споживацький світогляд і залишити свій слід в історії, про це пише Ukrainer.

Хата, в якій живе сім’я Бартосіків, дісталася їм від родичів. Спочатку вона була глиняною, тож Олександр каже, що довелося докласти чимало зусиль, щоб переобладнати стару будівлю й створити в ній кращі умови.

Удома в Бартосіків все продумано. Завдяки меблям-трансформерам простір вдалося зробити і красивим, і естетичним. Основа інтер’єру — низенька лежанка, яка слугує не тільки місцем відпочинку, а й джерелом тепла. У Бартосіків вона особлива: збудована як плита, обігрівається завдяки диму від спалених дрів, що проходить системою димоходів. Олександр каже, що такої лежанки ні в кого немає, бо традиційно їх роблять високими, побоюючись направляти дим нижче верхнього рівня.

Олександр планує облаштувати простір дому так, щоб не залишилося жодної шпаринки, де би міг осідати пил і бруд. Для нього важливо, щоб усе виглядало красиво й гармонійно. Митець хоче показати, наскільки продуманий дизайн полегшує життя. Наприклад, їхній санвузол — це одночасно умивальник і душова кабінка, де є поличка, якою можна користуватися з обох боків. Майстерно вмонтована тут і дошка для прасування одягу — складеною вона виглядає як елемент декору санвузла. Зараз такі речі стають особливо популярними, оскільки справді економлять простір у кімнатах.

Вирізняється тут і статичний стіл із шухлядками для кожного члена сім’ї. Чоловік зазначає, що це дуже зручно, бо кожен може сам покласти все необхідне й дістати, коли потрібно.

Оригінальне й дуже практичне рішення в одній із кімнат — колона зі спеціальним отвором, який закривається. Олександр пояснює: це спосіб очищати повітря кімнати від пилу, під’єднуючи до отвору рукав промислового пилососа (у кілька разів потужнішого за звичайний — ред.), який знаходиться надворі. А ще Бартосіки зовсім не відчиняють вікна в своїй хаті. Річ у тім, що повітря в дім потрапляє завдяки вентиляційній системі знадвору, з відстані 30 метрів від будинку, і, проходячи ним, виходить назовні через вентиляцію.

Багато що в домі Бартосіків має цікаву історію. Олександр розповідає, наприклад, що хотів лишити балочки глиняної стелі, яких торкалися ще його дядьки й діди, тому вмонтував їх у нову, відремонтовану. Особливу цінність для Бартосіків має люстра — вона зроблена з яблуні, яка росла в батьківському саду. Коли не вийшло її врятувати, в митця не піднялася рука просто викинути чи спалити те, що лишилося від дерева, тому увічнив його, використавши як матеріал для творчості. Олександр вважає цю люстру не просто джерелом світла, а сімейною реліквією. Цінне для них і панно, яке також гармонійно доповнює інтер’єр — це робота дядька, яку Олександр перевів у пластику.

Чоловік називає свій дім мікровсесвітом, не шкодуючи часу й сил на реставрацію й оздоблення. Все, що він робить, просякнуте творчістю. Раніше Олександр мав команду підлеглих, але розпустив її. У зв’язку з подіями в країні 2013–2014 років був  мобілізованим, тому підприємницьку діяльність мусив згорнути — обсяг роботи в той час суттєво зменшився, тож виплачувати підлеглим зарплатню було все складніше. Чоловік розповідає, що ті події вибили його з колії, навіть після них відновлювати ковальську справу як бізнес не хотів.

Нині він працює із замовленнями, але каже, що за потреби легко може зібрати стару команду. Коли місцеві вкотре цікавляться працевлаштуванням Олександра, він стомлено відповідає, що постійна творчість і є його роботою, адже навіть оздоблення помешкання потребує чимало часу, енергії й коштів. Скульптор каже, що витрачати своє життя для задоволення чиїхось меркантильних інтересів він уже не буде.

Іще одна цікава будівля, якій Олександр дав друге життя — колишня колгоспна ГЕС, приміщення якої використовували пізніше і для перемелювання зернових культур. Митець відреставрував її, перетворивши на своєрідний продовольчо-мистецький заклад. Сюди можна завітати в будь-який час, випити кави чи подивитися родинну виставку Бартосіків. Донька скульптора каже, що коли батько планував цей проєкт, будинок виглядав дуже непримітним, а зараз це гігантська будівля.

Олександр розповідає, що йому припало до душі географічне розташування споруди. Будучи колгоспником, він скористався своїм правом на частку паю. Трохи доплативши, митець почав наводити тут лад, хоча багато хто намагався стримати його порив:

«Мене відмовляли, бо нібито там «шо ти будеш там робити» і так далі. Бо тут були смітники, всяке таке. Але от, власне, якщо первинна ідея, то значення не має все решта» - зазначив він.

Тепер це головний проект Олександра, на якому він зосереджує всі свої сили. Скульптор назвав його «Художній салон-студія-магазин-шинок-бар». Річ у тім, що митець символічно ділить будинок на три рівні. Перший — так зване пекло — люди спускаються сюди випити щось міцнішого за каву чи просто поспілкуватися. Оформлений інтер’єр відповідно — з різними чортиками й іншими тематичними деталями. На другому рівні можна придбати все, що треба для облаштування сучасного побуту. А третій — той, до якого, за словами митця, всі ми повинні прагнути — це рівень духовний. Крім цього, є ще четвертий поверх, незавершений, тож поки сюди ніхто не піднімається. Це площадка під відкритим небом, яку митець також хоче наповнити скульптурними композиціями, а тому передбачив там монтажні місця.

Розповідаючи про скульптуру, яка прикрашає четвертий поверх, Олександр каже, що довго шукав ідею. Хотів виліпити коней, але зрозумів, що вони й так усюди. Реконструюючи цю будівлю, він хотів зробити щось сучасне й водночас таке, що мало би зв’язок з історією. Загалом у своїх скульптурах митець відображає головну для нього цінність — сім’ю.

Олександр хоче, щоб ця будівля всіляко розвивалася, навіть після того, як його не стане. Нині там діє постійна художня виставка під назвою «Ступаки поколінь» — це ранні твори його дядька, професійного художника, а також роботи Олександра  і його доньки. Митець сподівається, що колись їх доповнить і його внук.

Черкаси.info, світлини сайту Ukrainer