«Навчився цінувати прості речі»: історія командира артилерійського дивізіону з Черкащини

Владислав із позивним «Тріумф» із квітня 2026 року командує артилерійським дивізіоном 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта. За роки служби він пройшов шлях від офіцера батареї до командира підрозділу, брав участь в операції Об’єднаних сил і зустрів повномасштабне вторгнення на Київщині.

Про військову службу, перші бойові завдання, зміни у власному підході до командування та мрії після завершення війни Владислав розповів в інтерв’ю «Суспільному Черкаси».

Від навчання в академії до бойових завдань

Військову кар’єру Владислав розпочав задовго до повномасштабного вторгнення. У 2016 році він вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навчання включало польову підготовку, тактичні заняття, стрільби та практичну роботу з артилерійським озброєнням.

За словами військового, академія дала йому не лише фахові знання, а й розуміння командної роботи, необхідності швидко ухвалювати рішення та відповідати за підлеглих.

У 2020 році Владислав став старшим офіцером батареї самохідної артилерійської установки. Тоді ж долучився до операції Об’єднаних сил на Донеччині. Його підрозділ після бойового злагодження направили до Світлодарська, де військові несли бойове чергування.

Перші дні повномасштабної війни

Повномасштабне російське вторгнення Владислав зустрів на одному з полігонів у Київській області. Після перетину російськими військами державного кордону його підрозділ залізницею направили на Херсонщину.

Одним із перших бойових завдань стала спроба зупинити наступ росіян через Антонівський міст. На той час Владислав командував батареєю самохідного артилерійського дивізіону.

Військовий згадує, що артилерія працювала на відстані до десяти кілометрів. Однак зупинити просування противника не вдалося: росіяни використовували десант із гелікоптерів, через що українським підрозділам довелося змінювати позиції. Згодом військові зосередилися на обороні Миколаєва.

Тоді, розповідає Владислав, стало зрозуміло, що почалася справжня війна, а не черговий етап підготовки. Ситуація на Миколаївщині була складною, підрозділам доводилося працювати одразу на кількох напрямках.

Водночас командир мав думати не лише про виконання завдань, а й про людей, які перебували поруч. За його словами, навіть у моменти сильного хвилювання він повинен був зберігати самовладання, ухвалювати рішення та підтримувати підлеглих.

Як змінювався підхід до командування

За роки служби Владислав переглянув власне уявлення про те, яким має бути командир. Спочатку він більше спирався на принципи, засвоєні під час навчання: дисципліну, чітке виконання наказів і контроль за роботою підрозділу.

Згодом військовий почав приділяти більше уваги спілкуванню з підлеглими, їхнім сильним сторонам і розумінню поставлених завдань. Для нього стало важливо не просто віддати наказ, а переконатися, що кожен військовослужбовець усвідомлює, що потрібно зробити і чому.

Владислав зазначає, що відповідальність за життя інших людей ніколи не стає звичайною частиною роботи. Навіть після ухвалення рішення командир повертається до нього подумки й аналізує, чи міг діяти інакше.

На його переконання, командир має не лише керувати, а й бути поруч із людьми, підтримувати їх і брати відповідальність за власні рішення.

Від роботи з батареєю до управління артилерією бригади

У 2024 році Владислав став старшим помічником з об’єднаної вогневої підтримки. Це призначення передбачало ширше коло обов’язків: замість керування однією батареєю потрібно було координувати роботу різних засобів ураження та взаємодію між підрозділами.

До його завдань входили планування вогневої підтримки, узгодження дій артилерії з іншими підрозділами, співпраця з командирами та контроль виконання поставлених завдань.

Військовий пояснює, що на цьому рівні потрібно бачити загальну ситуацію, оперативно опрацьовувати інформацію та враховувати постійні зміни на полі бою.

За час повномасштабної війни змінилися і технології, і тактика. З’являються нові засоби розвідки, зв’язку та ураження, тому військовим доводиться постійно навчатися й пристосовуватися до нових умов. Найпомітнішою зміною Владислав називає швидкість, із якою розвиваються події.

У квітні 2026 року він очолив артилерійський дивізіон 40-ї окремої артилерійської бригади. Тепер відповідає за весь підрозділ: особовий склад, підготовку військових, техніку, озброєння, організацію роботи та злагодженість дій.

За словами командира, важливо, щоб кожен військовослужбовець знав свої обов’язки, був підготовлений і міг діяти професійно разом з іншими.

Що війна змінила в житті військового

Владислав зізнається, що війна вплинула не лише на його службу, а й на особисте сприйняття життя. Він почав більше цінувати час із рідними, можливість побути вдома та звичайні щоденні моменти.

Відновлювати сили після служби йому допомагають тренування. А вдома – розмови з близькими та спокійна атмосфера.

Найбільше бажання військового – щоб війна завершилася, українські захисники й захисниці повернулися до своїх родин, а люди змогли жити без постійної тривоги.

Владислав мріє проводити більше часу з близькими, подорожувати Україною, займатися улюбленими справами та просто насолоджуватися мирним життям. Після всього пережитого саме можливість повернутися до звичайних буднів він вважає однією з найбільших цінностей.

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Черкаси.info у телеграм t.me/cherkasy_info_nmnm

Військовослужбовець Владислав Самбур майже три роки провів у російському полоні. Повернувшись додому, змушений через суд домагатися коштів, призначених йому під час перебування в неволі. Йдеться про близько 4 млн грн, перераховані його матері, позбавленої батьківських прав. Ветеран мешкає у Черкасах, проходить реабілітацію та здобуває освіту психолога.

Історія військовослужбовця Владислава Самбура

Видання Цензор. НЕТ розповідає, що Владислав Самбур народився у Бердянську. З дитинства мріяв бути десантником. Контракт підписав у липні 2018 року, повномасштабне вторгнення Росії зустрів у складі 501-го окремого батальйону морської піхоти. Після отриманої команди передислокуватися до Маріуполя разом з побратимами саме там провів перші тижні великої війни. У полон, власне як всі бійці батальйону, потрапив 4 квітня 2022 року.

Майже три роки Самбура перевозили по різних російських колоніях і СІЗО. Він пройшов зокрема горезвісну Оленівку і пекельний Таганрог. Щоденні побої, голод, моральні знущання… Більшість часу Владислав провів у виправній колонії № 4 у місті Олексіївка Бєлгородської області.

Самбура вдалося вирвати з полону у січні 2025 року. Після повернення й першочергового лікування на бійця чекав шокуючий сюрприз: грошові виплати, які йому належали, нараховували його біологічній матері, яку позбавили батьківських прав ще в 2005 році. Тому мрії, які допомагали Владиславу витримати російські знущання, довелося відкласти.

Самбур запевняє, що у військовій частині зникла його особова справа, в якій він вказав дані про статус матері. Через це Владиславу протягом шести місяців після полону довелося відновлювати свій статус УБД.

Самбур вважає, що він втратив свої гроші з вини військової частини, тому через суд вимагав посприяти у поверненні втраченої суми. Наразі є рішення суду, яке зобов’язує в/ч А1965 прийняти у Самбура заяву про повернення коштів.

«Вони можуть мені повернути просто мої гроші. А то, кому вони їх віддавали, - це їхні проблеми. Моя мати мені ніхто по документах ще з 2005 року. Коли я підписував контракт, то вказував, що позбавлений батьківського опікування. Вказував і навчальні заклади, в яких я навчався (у школі-інтернаті)», - говорить захисник.

Розповів, що матір Світлану Самбур позбавили батьківських прав, через те, що на той час, маючи п’ятеро дітей, жінка не могла забезпечити їм належний догляд й освіту. Владислав як старший глядів менших, тому не ходив до школи.

«Якби вона хоча б квартири купила на ці гроші, щоб було майно, то ще ладно. Так вона по суті нічого не купила, просто промотала їх, досі виплачує гроші за стару хату в богом забутому селі», - додає він.

У коментарі виданню командування в/ч повідомляє, що гроші нараховувалися Світлані Самбур законно, про що адвокату Владислава було повідомлено.

Військова частина подаватиме апеляцію на рішення суду і переконує, що діяла правомірно, адже на відміну від нинішнього порядку у 2022-2023 році військові частини не мали доступу до державних реєстрів і не були зобов’язані перевіряти інформацію.

На справу відреагував виконувач обов’язків генпрокурора Антон Ковальський.

«Доручив невідкладно розібратися в усіх обставинах цієї ситуації.

Після первинного з’ясування обставин до ЄРДР внесено відомості щодо дій службових осіб військової частини, де він проходив службу, та можливого шахрайства з боку матері, позбавленої батьківських прав, під час отримання цих виплат.

Кожен із цих епізодів має отримати належну правову оцінку.

Якщо система десь не спрацювала – виправляти це має сама система, а не військовослужбовець.

Людина, яка майже три роки провела в російському полоні, не повинна після повернення ще роками самотужки розбиратися з наслідками бюрократичних процедур, щоб відновити справедливість», - йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, Зеленський присвоїв звання «Героя України» загиблому розвіднику з Черкащини.

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Черкаси.info у телеграм t.me/cherkasy_info_nmnm