Довічний вирок, «Полярна Сова» і повернення додому: історія морпіха Мирослава Чорномора

4 липня 2024 року. Підвал так званого «Верховного суду ДНР». У вузькій камері, яку самі ув’язнені називають «стаканом», на вирок чекає український морський піхотинець Мирослав Чорномор, родом з Черкащини. За кілька годин його заведуть до зали закритого засідання без незалежного захисту. Там пролунає рішення – довічне позбавлення волі.

Про це пише hromadske.

Його звинуватили в нібито наказі розстріляти цивільних у Маріуполі. Доказів – ані тіл, ані експертиз, ані матеріальних підтверджень. Обвинувачення ґрунтувалося на зізнаннях, які, за словами військового, були вибиті під тортурами.

Після вироку Чорномора етапували за полярне коло – до колонії особливого режиму «Полярна Сова», де утримують засуджених до довічного ув’язнення, серед яких серійні вбивці та терористи. Здавалося, шансів повернутися немає.

Від танців – до розвідки

До війни Мирослав професійно займався хореографією, гастролював із народним ансамблем за кордоном. У 2016 році отримав повістку на строкову службу. Рік у війську переріс у контракт, а згодом – у службу в розвідці 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Паралельно навчався – вступив до Острозької академії на спеціальність «Національна безпека», згодом – до академії СБУ. Повномасштабне вторгнення зустрів під Маріуполем.

Після тривалих боїв його підрозділ опинився в оточенні на заводі імені Ілліча. Коли закінчилися боєприпаси й запаси їжі, 12 квітня 2022 року військові ухвалили рішення здатися в полон. Рідні не мали від нього жодної звістки два роки.

«Чорне літо» і тортури

Найважчими Мирослав називає перші півтора року полону – період у слідчому ізоляторі в російському Галичі. За його словами, побиття були систематичними. Вага впала з 90 до 55 кілограмів. В’язнів майже не випускали з камер, дозволяли сидіти лічені хвилини на день.

Він розповідає, що зізнання у «справі» вибивали фізичним та психологічним тиском. На допитах вимагали «намалювати» на мапі місця загибелі вигаданих жертв. Погрожували розстрілом.

«Я знав, що це брехня. Але хотів, щоб це просто закінчилося», – згадує він.

Після винесення вироку умови дещо змінилися: як засуджений він став підзвітним системі виконання покарань. З’явилася можливість листування з рідними – це, за його словами, дало сили триматися.

Обмін і перший ковток повітря

5 лютого 2025 року Мирослав опинився серед 157 українських військових, яких повернули додому під час обміну. Він був одним із чотирьох, хто мав довічний вирок у Росії.

Каже, повірив у звільнення лише після перетину кордону. Першим відчуттям стала свобода – і сніг під ногами.

Нині він проходить реабілітацію. Має проблеми з опорно-руховим апаратом, але загалом почувається бадьоро. Планує завершити навчання і повернутися до повноцінного життя.

Особисті втрати

У полоні він дізнався, що його батька мобілізували. Батькові – 54, він служить на Харківському напрямку. Після повернення Мирослав ще не встиг його обійняти.

Особисте життя також змінилося. Після звільнення він ініціював розлучення. За час його полону дружина отримувала грошове забезпечення військового. Мирослав каже, що не має наміру з’ясовувати фінансові питання через суд – хоче зосередитися на відновленні.

«Повітря має смак»

Попри пережите, у його голосі – спокій. Він говорить, що полон змінив ставлення до життя. Тепер для нього найцінніше – можливість бачити близьких і дихати вільно.

«В Україні повітря має смак. Солодкий, м’який», – каже він.

І додає: якби дозволили, повернувся б у стрій. Але, усміхається, мама навряд чи відпустить знову на фронт.

Свіжі новини у вашому смартфоні! Підписуйтесь на Черкаси.info у телеграм t.me/cherkasy_info_nmnm